Там взошло солнце –
Тут взошло мое счастье.
Ведь я, умная, мужа
Покорила, покорительница.
Я – знамя, я – глава,
Я грозная, за мною последнее слово.
Только мою волю, покорившей (его жены),
Муж должен исполнять.
Мои сыновья – убийцы врагов,
А моя дочь – властительница.
Я же – победительница:
Для мужа мой зов самый высший.
(Та) жертва, совершив которую, Индра
Стал сверкающим, самым высшим,
Ее я совершила для себя, о боги.
Воистину не стало у меня соперниц!
Нет у меня соперниц! Я – убийца соперниц,
Побеждающая, (всех) превосходящая!
Я отняла блеск у других (женщин),
Как дар – у неуверенных.
Всех вместе этих соперниц
Победила я, превзойдя (их),
Чтобы стала править я
Этим мужем и родом (его)
___
“Ригведа”, 1999, Мандалы IX–X.
Перевод: Татьяна Елизаренкова.
З «Ріг-веди»
Переклад Лесі Українки
Гімни до ранньої зорі
1. [R. V. 1, 123]
В повіз великий богині щасливої впряжені коні.
Всі несмертельні боги посідали в той повіз.
Славна з’явилась богиня, живуча в повітрі,
з лона темноти з’явилася людські оселі красити.
З цілого світу найперша встає вона й шле нам здалека
пишні дари. Народилась зоря молодая, новая,
будить створіння, найперше приходить на поклики ранні.
В наші оселі несмертна зоря завітала,
нашу хвалу прийняла в високостях повітря,
вільна, осяйна іде, щедро сипле розкішнії скарби.
Наче дівчина струнка, так, богине, ідеш ти
хутко на наші поданки. Всміхаючись, ти, молодая,
линеш раніше від сонця, осяйнеє лоно відкривши.
Наче дівча молоденьке, що мати скупала, така ти;
бачим блискучу красу твого тіла! О зоре щаслива!
Ясно палай! Ні одна ще зоря не була така гарна!
Гарно! 🙂